Вірджинія, яка є Свідком Єгови, страждає від синдрому замкнутої людини. Вона паралізована, але може бачити і чути, розплющувати і заплющувати очі та злегка рухати головою. Вона не може говорити і не може самостійно їсти. Колись Вірджинія була здорова та енергійна. Але одного дня 1997 року вона відчула у тильній частині голови гострий біль, який не стихав. Чоловік відвіз її до лікарні, а ввечері вона впала в кому. Вірджинія прийшла до тями через два тижні в реанімації — паралізована і під’єднана до апарату штучного дихання. Кілька днів вона не могла нічого пригадати, навіть не пам’ятала, хто вона.

 Вірджинія розповідає, що було далі: «Поступово пам’ять почала до мене повертатись. Я палко молилася. Не хотілося помирати і залишати синочка без мами. Щоб зовсім не впасти духом, я намагалася запам’ятати якомога більше віршів з Біблії.

 Зрештою лікарі перевели мене з реанімації. Півроку я провела в різних лікарнях та в реабілітаційному центрі, і мене виписали додому. Я й далі була повністю паралізована і цілковито залежала від інших. Це так гнітило! Я почувалася нікому не потрібною — ні людям, ні Єгові. А ще переживала про свого сина, хто ж про нього подбає.

 Я почала читати розповіді Свідків Єгови, які перебували в такому ж стані, як я. Просто вражало, що́ їм вдавалося завдяки Єгові. Це допомогло мені позитивніше дивитися на свою ситуацію і зосередитись на тому, що я в стані робити. До хвороби я не мала змоги виділяти багато часу на духовну діяльність. А тепер у моєму розпорядженні був цілий день. Тож я не впадала в розпач, а зосереджувалася на своїх стосунках з Єговою.

 Я навчилася користуватися комп’ютером. Друкую я за допомогою програми, яка реагує на рухи голови. Друкування забирає багато сил, але ця програма дозволяє мені вивчати Біблію і ділитися своєю надією з іншими у звичайних та електронних листах. У спілкуванні з людьми мені допомагає спеціальна таблиця з алфавітом. Мені показують ту чи іншу літеру. Коли це не та літера, я широко відкриваю очі, а коли та, я заплющую очі. І так ми складаємо слова та речення. Сестри, які проводять зі мною багато часу, вже навчилися швидко здогадуватися, що я хочу сказати. Інколи вони не вгадують, але ми вміємо з цього посміятися.

 Мені подобається брати участь у житті збору. Я завжди є на зібраннях — тепер через відеозв’язок. Я друкую свої коментарі, і хтось зачитує їх під час обговорення на зібранні. Також з кількома Свідками за допомогою відеозв’язку я переглядаю щомісячні програми JW Broadcasting a.

 Я вже 23 роки живу з цією хворобою. Час від часу огортає сум. Але в такі моменти я молюся, спілкуюся з братами і сестрами та займаюсь духовними справами. З допомогою збору я вже понад шість років служу допоміжним піонером. Я завжди старалась бути гарним прикладом для свого сина Алессандро. Тепер він одружений і служить старійшиною. Він і його дружина є сталими піонерами.

 Я часто роздумую над тим, що буду робити в майбутньому раю. Перш за все розмовлятиму з Єговою своїм власним голосом. Буду прогулюватися вздовж струмка і насолоджуватися чудовими краєвидами. Зірву з дерева смачненьке яблуко і вкушу його, адже мене вже 20 років годують через трубочку. А ще, як справжня італійка, я буду готувати і смакувати улюблені італійські страви, в тому числі піцу.

 Мій розум постійно захищає “надія на спасіння” (1 Фессалонікійців 5:8). Я уявляю себе в новому світі, і це сповнює моє серце радістю попри фізичні обмеження, а вони, я переконана, скоро закінчаться. Я з нетерпінням чекаю “справжнього життя”, яке Єгова дасть нам під правлінням його Царства» (1 Тимофія 6:19; Матвія 6:9, 10).